(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Передмова літературознавиці, поетки, перекладачки, кандидатки філологічних наук, доцентки кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Ірини Старовойт
Для Саґан кохання не бездумне, сліпуче, шляхетне й безкорисливе. Натомість воно продумане, розраховане, прозоре та макіавеллівське. Авторка не вірить у вічну пристрасть, вона віддає перевагу швидкоплинним зв’язкам. У неї нема обітниць, але є побачення без майбутнього, «поцілунки й утома».
Філіпп Бессон, із передмови до «Привіт, печале»
Спекотне літо, Французька Рив’єра і сімнадцятирічна Сесіль - втілення безтурботної юності, нестерпної чарівності і пристрасті до життя. Вона відпочиває на віллі свого батька - диявольськи прекрасного серцеїда, і його нової коханки, насолоджуючись плаванням, мріями і романтичними пригодами зі студентом-юристом.
Але ідеальний світ опиняється під загрозою, коли на віллу приїздить найкраща подруга її покійної матері, і між дорослими зароджується кохання. Юна Сесіль вдається до підступного плану, щоб розлучити їх... Але чи впорається вона із трагічними наслідками власних темних бажань?
«Привіт, печале» - це позачасова провокативна історія, що розбиває вщент традиційне уявлення про шлюб, дорослішання, свободу і сексуальність. Франсуаза Саґан досліджує темінь людської душі і силу взаємозв'язків так, що ви не вийдете звідти неураженими.
Франсуаза Саґан (справжнє ім'я фр. Francoise Quoirez) - - французька письменниця, кінорежисерка, сценаристка, авторка понад 40 романів і п'єс. Вона запозичила свій літературний псевдонім із роману Марселя Пруста «У пошуках втраченого часу», а найвідоміший роман «Привіт, печале» написала у підлітковому віці.
Я була не в тому віці, щоб спокушатися вірністю. Я мало знала про кохання: тільки побачення, поцілунки й розчарування.
Колись я палко когось покохаю і так само обережно, ніжно, тремтячою рукою шукатиму шлях до його серця...
Слова «займатися коханням» самі собою містять спокусу, дуже вербальну, яка відокремлює їх від їхнього значення. Слово «займатися», таке матеріальне й розсудливе, у поєднанні з поетичною абстракцією слова «кохання», зачаровувало мене, я говорила про це без найменшої скромності чи ніяковіння й не помічала жодного присмаку.
Відчуття було таке, як тоді, коли разом з хвилею з-під ніг утікає й пісок: мене охопило бажання поразки, ніжності, і жодне інше почуття, ні гнів, ні жадання, не мало наді мною такої влади, як воно. Я ще ніколи не відчувала такої непереборної та несамовитої кволості. Я заплющила очі. Здавалося, що серце перестало битися.
Я - все, що в тебе є, ти - все, що в мене є, ми самотні й нещасні.
