(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Заплутаний і водночас виразний портрет жінок, які внаслідок любовних інтриг, численних скандалів і мистецтва потрапили в епіцентр життя геніального Пікассо - але цього разу пензля триматимуть вони самі.
Алана - молода журналістка. Її матір померла і не залишила по собі нічого, окрім ниточок, що ведуть у 1923 рік, де гламурні жінки - героїні життя Пікассо - існували у тіні слави митця. Сповнена рішучості розкрити те, ким насправді була її матір, Алана розшукує їх - жінок, які знали правду, що ховається під полотнами художника: ревнива дружина, коханка-художниця, американка-господиня й таємнича іспанська покоївка, яка полонила погляд і пензель Пікассо на одне спокусливе літо. Але ким насправді були ці жінки і що з ними сталося? І що врешті станеться з нею?
Бурхливе минуле і реальність, наповнена напруженими стосунками, світом, де в артжурналістиці домінують чоловіки, та дедалі більшою загрозою громадянським правам в Америці, зіштовхуються. І в ту мить, коли суворі істини піддаються Алані, виявляється, що найнезвичайніший портрет, який доведеться розгадати, - її власний.
«Закохані в Пікассо» - це сміливий, розкішний портрет великого митця та жінок, які надихали, розчаровували, кохали та ненавиділи його.
Джин Мекін (Jeanne Mackin) - авторка кількох історичних романів, серед яких The Last Collection, перекладена п'ятьма мовами, та The Beautiful American, яка отримала нагороду CNY з художньої літератури. Вона викладала на програмі MFA Creative Writing у Коледжі Годдарда та стала лауреаткою журналістських премій.
- Що ти робитимеш, якщо Франсуаза тебе покине? - питаю я, спираючись на його сильну руку.
- Те, що і завжди. Знайду іншу жінку.
Щастя не у великих речах, а у дрібничках: невгамовний кучер на маківці дитячої голівки, подих твого чоловіка в темряві, незаплямована білизна свіжої скатертини. Квіти на столі.
Геніальних художників заведено асоціювати з чимось ексцентричним чи то навіть безумним. Пабло був геть не таким. У нього не було ні непідробного божевілля бідолашного Ван Гога з його відрізаним вухом, ні сифілітичного божевілля Мане, ні вдаваного божевілля Сальвадора Далі, який, утікши під час війни з Європи, прибув до Сполучених Штатів із хлібиною на голові. Годі й говорити, що, на думку деяких художників, нотка божевілля робить їх більш цікавими або принаймні дозволяє наважитися на більше. Вона беззаперечно робить їх більш відомими. Пабло знав, що дозволи йому не потрібні. Йому потрібне тільки мистецтво.
Я не хотіла змінюватися, не хотіла вимушено ставати інакшою жінкою, жінкою, яка любила б такого чоловіка, як Пікассо. Мені подобалося, якою я стала з Джеральдом - його дружиною, матір’ю його дітей, їхньою берегинею, яка випромінює тепло, спокій та надію. Я не вважала себе жінкою, яка могла б зрадити друга. Тоді не вважала.
Ми чіпляємося цупкіше, коли остерігаємося втрати.
