(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Відомий економіст Ха-Джун Чанґ запрошує вас на кухню. Гостинний автор обожнює готувати, а ще цінує різноманіття — як у смаках та ароматах, так і в теоріях та ідеях. Тож кухня — чудове місце для експериментів зі стравами та захопливих історій про розвиток кулінарних підходів й економічних концепцій у різних куточках світу протягом століть.
Не секрет, що смаки людей відрізняються. Але ми часто не усвідомлюємо наскільки. Як вам авокадо на десерт? А в Бразилії його їдять із цукром. Як вам підсолоджений томат? А в Південній Кореї він вважався смаколиком, як хурма. Розповідаючи про кулінарні вподобання різних народів, автор ознайомлює нас з історією винайдення технологій і становлення нових інститутів, які змінили світ. Зокрема, ви дізнаєтеся, чому патентна система спершу стимулювала інновації, а тепер стала перепоною для прогресу, як любов європейців до спецій сприяла появі акціонерних товариств та за яких умов транснаціональні корпорації створюють нову промисловість у країнах, що розвиваються, або навпаки — перетворюють їх на «бананові республіки».
Ха-Джун Чанґ — відомий корейський економіст, колумніст газети Guardian, викладав економіку в Кембридзькому університеті. Спеціалізується на проблемах економічного розвитку, консультував Світовий банк і Європейський інвестиційний банк.
«В «Економіці на тарілці» Чанґ використовує особливий підхід до двох своїх улюблених тем — їжі та економіки». Кларісса Хайман, Literary Review
Чарівна суміш їжі, історії та економіки. Тімоті Спектор, британський епідеміолог
Британська гастрономічна культура в 1980-х роках була, якщо описати одним словом, консервативною, до того ж у найгірших своїх проявах. Британці не їли нічого для них не знайомого. Вони ставились до їжі, яку вважали іноземною, з майже релігійним скептицизмом і відразою на інтуїтивному рівні. Крім цілком англізованої і зазвичай жахливої якості китайської, індійської й італійської кухні, неможливо було знайти щось інше, хіба що їхати до Сохо або в ще якийсь вишуканий район Лондона. Уособленням британського харчового консерватизму для мене стала мережа Pizzaland, яка в ті часи буйно квітнула, а тепер пішла в забуття. Усвідомлюючи, що піцу на туманному Альбіоні можуть болісно сприймати як «іноземну» страву, цей заклад заманював відвідувачів, пропонуючи в меню опцію «піца, притрушена запеченою картоплею».
У конфуціанських країнах люди багато інвестували в освіту, і не тому, що Конфуцій звеличував ерудицію, а тому що земельна реформа та інші політичні рішення, впроваджені після Другої світової війни, підвищили рівень соціальної мобільності й у такий спосіб повернули країну до отримання знань. Усупереч тому, що конфуціанство було офіційною державною ідеологією протягом кількох століть, а також незважаючи на колонізацію Південної Кореї іншою конфуціанською державою, рівень грамотності населення станом на 1945 рік, коли японські колонізатори залишили країну, становив лише 22%. Приблизно в той самий час грамотність у буддійському Таїланді була на рівні 53% (1947 рік), у християнських Філіппінах — 52% (1948 рік) і в переважно мусульманській Малайзії — 38% (1947 рік).
Було б нерозумно заперечувати вплив культури на цінності та поведінку людей, а отже, на те, як організована й розвивається економіка країни. Але те, як це фактично відбувається, кидає виклик спрощенським стереотипам, на які можна натрапити повсюдно. Кожна культура багатогранна, складна й безперервно еволюціонує. Найважливіше те, що культура набагато менш впливова, ніж політика, у визначенні економічної поведінки особистості й економічних показників конкретної країни, незалежно про кого йдеться: чи то про корейців, які ласують жолудями, чи про мусульман, які навіть не їдять свиней, що харчуються жолудями.
