(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Чому навіть найкращі армії світу раз за разом повторюють фатальні помилки? Норман Діксон розкриває глибинні механізми військових провалів — від наполеонівських кампаній і Кримської війни до битв обох світових воєн та конфліктів другої половини ХХ століття.
Книжка актуальна для сьогодення, адже пояснює, як ігнорування історичних уроків коштує мільйонів життів, або чому «триденна спецоперація» перетворюються на роки війни. Це не лише аналіз минулих поразок, а й інструмент для майбутніх перемог — як для військового командування, так і для лідерів у політиці, бізнесі та інших сферах.
Кавалер Ордена Британської імперії, доктор Норман Френк Діксон (1922–2013) був членом Британського психологічного товариства та почесним професором психології в Університетському коледжі Лондона. Десять років служив у Королівських інженерних військах. Нагороджений Карпентерівською медаллю Лондонського університету «за видатні досягнення в галузі експериментальної психології».
Не конче поділяти всі погляди Діксона, щоб погодитися з тим, що ця прониклива, пізнавальна, часто кумедна, а іноді й тривожна книжка обовязкова до прочитання. Це класика військової історії, яка сьогодні чекає на нове відкриття. Брендан Сіммс, автор книжки «Європа: боротьба за панування»
Військова некомпетентність — це така сфера людської поведінки, у якій помилки мають надзвичайно високу ціну. Цим помилкам можна запобігти, тому вони вимагають особливої уваги. Військова некомпетентність також підпорядковується певним законам. Автор уперше це усвідомив під час побіжного перечитування історій про одіозні військові катастрофи. Ці зворушливі, часто жахливі розповіді викликали в мене дивне відчуття дежавю. У цих, на перший погляд, безглуздих подіях, було щось таке, що спрямовувало думки новими шляхами, проводило несподівані зв’язки з феноменами із цілком інших, досі не пов’язаних між собою контекстів; а потім знову повертало міркування до тих безглуздих фактів, які тепер уже видавалися не таким й безглуздими. І так відбувалося доти, доки в цих драматичних історіях про давні звитяги поступово не почала вимальовуватися одна наскрізна, наче тоненька тріщинка, спільна тема.
З логічних, якщо не з гуманітарних міркувань, збереження боєздатності війська має бути першочерговим завданням командира. Інші його якості нічого не варті, якщо не залишиться товаришів, разом з якими вести бойові дії. Тому надмірні людські втрати і високі цифри жертв видаються добрим показником військової некомпетентності До цього жанру належить і жахлива втрата людських життів у Кримській війні. Під час цієї кампанії чисельність армії знизилася на 30 відсотків через хвороби, недоїдання і виснаження. Чотирма основними факторами, що призвели до цього, схоже, були невігластво, брак ініціативи і винахідливості, повна зневага до добробуту молодших чинів і страх образити вище командування. (Найближчою аналогією такого ставлення в наш час можна вважати незграбну некомпетентність і черству байдужість лондонських муніципальних рад до проблем, спричинених повітряними нальотами під час бліцу 1940 і 1941 років; це були реакції неповоротких бюрократів, яких цікавив лише власний престиж.)
Найдорожчий тип втрат людських ресурсів — це втрати, спричинені цілеспрямованою тактикою «стирання» ворожих сил, застосовуваної командуванням, яке розглядає солдатів як витратний матеріал. Так робили генерали, для яких збереження людських життів було менш важливим критерієм їхньої діяльності, ніж інші. Давнім, але промовистим прикладом цього явища є кампанії Наполеона, про що свідчить його вислів: «Така людина, як я, не вельми переймається життям мільйона людей». Мільйон чи більше вояків, що полягли при Соммі, під Верденом і Пашенделем, стали жертвами такого самого способу мислення.
