(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Мабуть, всім знайома ситуація, коли потрібно розв’язувати певну проблему, але залучені у цей процес люди мають цілковито різні бачення подальших дій. Рішення затягується, робота стоїть на місці, переговори займають години, дні, тижні…
Адам Кехейн допомагає примирити сторони конфліктної ситуації. Він пропонує дуже чіткий план дій щодо того, як можна співпрацювати з кимось особисто тобі неприємним та кардинально інакшим. Його методика дозволить легко уникати неприємних моментів вдома, на роботі й у повсякденному житті та досягати поставлених цілей.
Автор книжки має досвід консультацій щодо розв’язання надскладних міжнародних питань, тож він точно допоможе впоратися з менш заплутаними і не такими затягнутими в часі проблемами.
Адам Кехейн — провідний фасилітатор з досвідом роботи у понад 50 країнах світу з представниками різних професій, від держслужбовців і політиків до бізнесменів і навіть митців. Очолює міжнародну консалтингову компанію Reos Partners, яка займається процесом вирішення складних конфліктних ситуацій.
Про синдром створення ворога:
Створюючи собі ворогів, ми спрощуємо до чорного та білого нашу складну багатогранну реальність. Таким чином, ми мобілізуємо свою енергію й знаходимо в собі сили діяти. Але, як казав журналіст Генрі Менкен: «Завжди існує просте рішення людських проблем — зручне, привабливе й неправильне»(3). Створення ворогів, яке нерідко здається правильним і героїчним, зазвичай затьмарює, а не прояснює реальність. Воно провокує конфлікти, звужує простір для вирішення проблем. Відволікає нас від справжньої роботи, яку слід виконувати, нездійсненними мріями про славетну рішучу перемогу.
Про співпрацю:
Співпраця створює умови для пошуку ефективніших рішень і дає змогу глобальніше вплинути на обставини. Але це не панацея. Співпраця — це ще й ризик того, що процес відбуватиметься надто повільно, що нам доведеться забагато йти на компроміси чи навіть зраджувати свої ідеали. Наприклад, на початку 1990-х південноафриканці зважилися на співпрацю, аби створити демократичне суспільство. Більшість із них вважала, що це найкращий варіант, але компроміси, на які тоді довелося піти, й досі породжують багато питань.
Про «загальне благо»:
Тому не існує ніякого «єдиного цілого», а отже, так звана боротьба заради «загального блага» — це маніпуляція, що насправді означає «заради блага, яке цікавить мене». Якщо людина каже, що її пріоритет — «благо команди», тоді виходить, що вона нехтує благом її окремих членів (менших цілих) та організації (більшого цілого). В умовах гнучкої співпраці ми дбаємо не про благо єдиного цілого, а про благо багатьох голонів, хоча знаємо, що це призведе до конфлікту.
