«З країни рижу та опію» — це захопливий тревелог, що відкриває світ Китаю 30-х років минулого століття. Софія щиро й без прикрас ділиться тим, як стала залежною від опію і була свідком страти «піратів». Яблонська не лише спостерігала за життям Китаю, а й намагалася зафіксувати його на плівці. Та через віру китайців у те, що «одинокий погляд маґічного апарату в силі нагнати на них хворобу, а то й смерть», часто їй доводилося годинами чекати, псувати плівку, а потім іти ні з чим. Щоб мати змогу працювати, вона винайняла приміщення, створивши ілюзію справжньої комерційної діяльності, і з вікна знімала місцевих. «Поїхала я в Китай, щоб побачити китайців, щоб пізнати їхнє життя, звичаї, мистецтво, віру», — писала Яблонська у своїх спогадах.
Софія Яблонська – це жінка, яка ще на початку XX століття змогла зробити багато неймовірних речей. У 1930-х вона вирушає до Китаю сама, з важкою апаратурою, і фіксує реальність, яку воліли б не бачити. Її книжка «З країни рижу та опію», видана від «Віхола», – друга в серії дорожніх нотаток, яка продовжує унікальний досвід мандрівниці, документалістки, репортерки. Усередині – не вигаданий сюжет і не романтизоване бачення Сходу. Це Китай, що щойно починає приймати виклики індустріалізації. Софія показує його без прикрас – вона живе серед місцевих, ходить вулицями без охорони, іноді під загрозою, іноді з недовірою. Її день – це годинне чекання за кадром, приховане фільмування, боротьба з опіумною залежністю і з собою. Поруч проходять чужі історії – жінки, що жертвують останнім заради дітей, і страчені «пірати», чия доля фіксується не лише на плівці, а й у її нотатнику. Є тут і конфлікт між білим і місцевим, між західним поглядом і східним порядком. У тексті відчувається напруга. Не просто побут, а світ, у якому чужинець – це завжди привід для настороженості. Китай у цьому виданні – не фоном, а окремою силою, що опирається будь-якій спробі бути поясненим. Софія не осуджує, вона фіксує.
