(067) 691-14-31 Пн—Пт 09:00—18:00
Дотепні й відверті мемуари від зірки «Друзів» про залаштунки мегапопулярного ситкому і своєї боротьби із залежністю
Мемуари, біографії, гумор, нонфікшн, автобіографії, відомі особистості.
«Привіт. Мене звати Метью, хоча ви, мабуть, знаєте мене за іншим ім’ям. Друзі називають мене Меті. Зараз я мав би бути мертвим».
Так починається захоплива історія успішного актора Метью Перрі. Він розповідає про себе: від дитячих прагнень - до слави, залежності й одужання від неї після одного страшного інциденту, який міг би коштувати йому життя. Цю надзвичайну історію міг розповісти лише він - і лише він міг розповісти її так душевно, кумедно і до теплоти знайомо. Метью Перрі показує нам розбиту сім’ю, у якій він виріс (і був покинутий напризволяще), жагу визнання, яка привела його до слави, і діру в душі, яка не загоїлася навіть після здійснення найграндіозніших мрій. А ще він розлого розповідає про спокій, який віднайшов у тверезості, і ділиться враженнями від повсюдності «Друзів». Метью розповідає історії про акторів цього ситкому й інших зірок, які зустрілися йому на шляху. Перрі щиро, самосвідомо, яскраво і з коронним почуттям гумору змальовує боротьбу із залежністю, яка переслідувала його все життя, і пояснює, що підживлювало її, хоча й здавалося, що в нього було все.
Для тих, кого цікавлять найтемніші дні актора Метью Перрі, його втрачене кохання та найближчі друзі. Книжка буде цікавою тим, хто цікавиться біографіями видатних постатей, а також для шанувальників серіалу «Друзі».
«Друзі, коханки і велика халепа» - незабутні мемуари. Вони відверті й водночас приголомшливі, а ще стануть помічними для людей, яким важко залишатися тверезими. Шанувальники Перрі чекали саме на таку безкомпромісно чесну і зворушливу книжку, з якої можна добряче пореготати.
Метью Перрі - американський актор канадського походження, виконавчий продюсер і драматург. Найбільш відомий за роллю Чендлера в культовому серіалі «Друзі». У авторській книзі розповів про власний досвід боротьби з наркозалежністю.
Неможливо віддати те, чого не маєш. Мене майже безперервно мучать настирливі думки: «я неповноцінний, я не маю значення, я занадто нав’язливий». Вони мені заважають. Я потребую кохання, але не довіряю йому. Якщо припиню грати роль, грати свого Чендлера, і покажу себе справжнього, ти можеш мене помітити. Ба навіть гірше, помітити і покинути. А такого я не витримаю. Не переживу. Більше не зможу. Це перетворить мене на порошинку і знищить.
Отже, я покину тебе першим. Нафантазую, що з тобою щось не так, і повірю в це. І піду від тебе. Але ж не може з ними усіма бути щось не так, Метсо. Який тут спільний знаменник?
Я, ніби мала дитина, благаю хоч якихось ліків для полегшення симптомів. Дорослий чоловік, який цієї-таки миті красується на обкладинці журналу People, благає про полегшення. Я віддав би все - кожну машину, кожен будинок, усі гроші, - просто щоб це припинилося. А коли детоксикація нарешті завершується, ти купаєшся в полегшенні, сиплеш обіцянками, що більше ніколи собі цього не заподієш. А через три тижні опиняєшся в такій самій ситуації. Це божевілля. Я божевільний.
