Українська байка у її кращих зразках – у творчості Г. Сковороді, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Глібова, М. Старицького, Б. Грінченка — успішно розвивалася завдяки органічним зв'язкам із фольклорними традиціями. Овіяні народною мудрістю, байки українських письменників у алегоричних образах засуджували несправедливість суддів, зажерливість та хабарництво чиновників, необмежену панську сваволю, із співчуттям зображували безправне становище бідняків, їх мрії та надії на краще життя, вихваляли кмітливість і дотеп. У цьому їх сила і незгасна, невмируща життєвість.