Слідопит — мисливець, якого знають у всіх тринадцяти царствах завдяки надзвичайно гострому нюху. Він завжди працює сам, але має порушити це правило, коли його наймають знайти загубленого хлопчика. Супутники Слідопита один від одного химерніші й небезпечніші: перевертень-леопард, відьма, велетень — і кожен має свою таємницю. Слід дитини вестиме строкатий гурт напахченими палацами та непролазними болотами, людними містами й темними лісами — і на кожному кроці на них чигатимуть вороги та люті потвори. Протягом усієї подорожі Слідопит не може позбутися питання: хто ж цей загадковий хлопчик і чому стільки людей (та й чи лише людей?) не бажають, аби він знайшовся? Блукаючи разом з героями в хитросплетіннях сюжету Марлона Джеймса, читач відкриє прадавній світ Африки. І на цьому шаленому тлі міфів та легенд, кривавих подій і магії дослідить межі влади й честолюбства, дружби і зради, правди і брехні. Прочитавши роман «Чорний Леопард, Рудий Вовк», я зрозумів: саме такого мені завжди бракувало. Небезпечна прадавня Африка з її жаркими мареннями стала фентезійним світом, продуманим не гірше, ніж у творах Толкіна, і описаним мовою не менш потужною, ніж в Анджели Картер. Розповідь вигадлива й глибока, як у Джина Вулфа, і ще кривавіша, ніж у Роберта Говарда, — і при цьому книжка суто марлон-джеймсівська. Дуже сучасний твір, який справляє враження надзвичайно давнього.